Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа оскаржила до суду наказ про своє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Позивач покликалась на те, що перед звільненням зверталась до відповідача з заявою, відповідно до якої вона як одинока мати, яка самостійно виховує дитину до чотирнадцяти років, має законні гарантії та бажання продовжувати працювати після закінчення контракту на посаді методиста на умовах безстрокового трудового договору.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Суд виходив з того, що особа скористалася своїм правом, яке давало їй можливість продовжити контракт або укласти новий контракт, шляхом подання відповідної заяви.
Апеляційний суд дійшов іншого висновку та у задоволенні позову відмовив. Суд зазначив, що одностороння згода позивача на продовження трудових відносин, укладання з відповідачем трудового договору на невизначений строк не створює роботодавцю імперативного обов`язку продовжувати трудовий договір з нею, а отже і не є підставою для висновку про порушення відповідачем трудового законодавства при звільненні позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Суд вказав, що частиною 3 статті 184 КЗпП України визначено, що одиноким матерям, при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, ґарантується обов`язкове працевлаштування у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору, при цьому заборони звільнення таких жінок у зв`язку із закінченням строку контракту КЗпП України не встановлює.
Касаційний цивільний суд погодився з рішенням суду апеляційної інстанції.
Суд вказав, що за частиною 3 статті 184 КЗпП України звільнення, зокрема, одиноких матерів з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Згідно роз`яснення Пленуму Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 6 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, одиноких матерів провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.
Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема одиноких матерів, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.
При цьому ВС зауважив, що позивач не заявила позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання по працевлаштуванню.
КЦС також звернувся до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц (провадження № 14-105цс18), в якій встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини (постанова від 21.01.2020 у справі № 592/13809/18).
Джерело: Українське право
_03_03.png)
