Доказування факту корупції та типові помилки органів досудового розслідування: суддя ККС розповів про практику ВС

Належний суб’єкт як критерій допустимості отриманих доказів, строки досудового розслідування та дотримання порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій – за останні роки ці питання неодноразово були предметом розгляду Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема й об’єднаної палати ККС ВС, і щодо них сформовані відповідні правові висновки.

Про це розповів суддя ККС ВС Сергій Фомін під час сесії «Робота з доказами», яка відбулася у межах Legal Аnti-Сorruption Forum.

«Верховний Суд сформував практику, яка стосується, зокрема, питань про те, за яких умов слідчий стає належними суб’єктом для збирання доказів, а прокурор – для здійснення процесуального керівництва. Важливим досягненням є те, що ВС визначив, якими є наслідки недотримання такого критерію допустимості доказів, як належний суб’єкт щодо збирання цих доказів», – сказав суддя ККС ВС.

Він нагадав про деякі висновки ОП ККС ВС. Так, об’єднана палата ККС ВС вказала, що рішення про призначення прокурора, групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження в конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинне ухвалюватися у формі постанови. Ця постанова має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Її відсутність або непідписання керівником відповідного органу прокуратури зумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень (постанова ОП ККС ВС від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15, провадження № 51-4584кмо18).

Також ОП ККС ВС висловилася щодо реалізації Генпрокурором та керівництвом обласних прокуратур повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, та про наслідки її недотримання (постанова ОП ККС ВС від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19, провадження № 51-2917кмо20). Об’єднана палата наголосила, що спочатку треба визначати підслідність органу досудового розслідування, передбаченого ст. 216 КПК України. А вже після того як прокурор, що здійснює процесуальне керівництво, бачить, що досудове розслідування є неефективним, він може доручити це розслідування іншому органу, мотивувавши це у своїй постанові. Така постанова, її обґрунтування та вмотивування мають бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, які здійснюються з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження створюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості.

На практиці, зазначив доповідач, трапляються випадки, коли в перший же день внесення відомостей до ЄРДР прокурори ухвалювали постанови про те, що кримінальне провадження одразу потрібно доручити іншому органу досудового розслідування.

Крім того, ККС ВС зробив висновок про те, що повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні. Прийняття рішення саме в такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах (постанова ККС ВС від 25 серпня 2021 року у справі № 663/267/19, провадження № 51-3344км20).

Детальніше про судові рішення щодо належного суб’єкта як критерію допустимості отриманих доказів – у презентації Сергія Фоміна.

Що стосується питання про строки досудового розслідування, то законодавець передбачив: слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 333 КПК України. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими (ч. 8 ст. 223 КПК України).

ВС ухвалив низку судових рішень щодо строків досудового розслідування, на які мають зважати, зокрема, органи досудового розслідування, аби уникнути негативних наслідків, до яких може призвести недотримання положень КПК України.

Сергій Фомін також зауважив, що результати негласних слідчих (розшукових) дій здебільшого стають предметом дослідження судів у кримінальних провадженнях щодо корупції і в практиці ККС ВС є значна кількість рішень, у яких висвітлювалися питання про наслідки недотримання стороною обвинувачення порядку проведення цього різновиду слідчих (розшукових) дій.

Детальніше про це – у відеозаписі форуму за посиланням: https://bit.ly/3HQREWh.

Джерело: Верховний Суд