Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суди розглядали справу за позовом особи про визнання протиправними наказів про застосування дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до обставин справи особу було звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Позивач вказував на те, що він не отримував завдання та керівництво не узгоджувало з ним строки виконання роботи, за невиконання якої його притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову. Суди виходили з того, що позивач не виконав своєчасно доручену роботу, внаслідок чого товариство вимушене було сплатити замовнику штраф за порушення строків поставки товару.
А звітами з використання закріпленого за особою комп`ютера підтверджено, що протягом робочого часу він грав у комп`ютерні ігри та переглядав не пов`язані з виконанням трудової функції відеофайли, тобто більшу частину часу витрачав на особисті справи та розваги.
Касаційний цивільний суд ВС вирішив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення особи з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України та поновити його на посаді.
Суд касаційної інстанції нагадав, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця. За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
ВС нагадав, що систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
КЦС звернув увагу на те, що у справі, яка переглядається, після застосування згідно з наказом від 22 червня 2020 року дисциплінарного стягнення у вигляді догани за невиконання завдання в строк до 10 червня 2020 року, позивач не порушував трудову дисципліну, а його звільнення стало заходом стягнення за ще один виявлений роботодавцем проступок, пов`язаний з невиконанням дорученого завдання до кінця робочого дня 19 червня 2020 року, тобто до моменту притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
За таких умов ВС дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення особи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України (постанова від 10.11.2021 у справі № 641/5616/20).
Джерело: Українське право
_03_03.png)
