Дмитро Луспеник провів вебінар про захист гідності, честі та ділової репутації

Секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС Дмитро Луспеник провів вебінар «Захист гідності, честі та ділової репутації у контексті дифамаційного спору: практика Верховного Суду». Захід, організований спільно з Асоціацією правників України та Асоціацією розвитку суддівського самоврядування України, відбувся 21 жовтня 2021 року.

Доповідач порушив такі питання:

• критерії, з яких виходить практика, даючи визначення цим нематеріальним благам;
• загальні та спеціальні способи захисту (чому не всі вони використовуються?);
• спростування суб’єктивної думки, висловленої у брутальній формі (яким має бути предмет позову?);
• у чому суть дифамаційного спору та співвідношення з вітчизняним законодавством?;
• захист приватного життя публічних осіб (критерії обмеження);
• розмежування оціночних суджень і тверджень про факти (чому в цьому найбільше проблем у правозастосуванні).

Дмитро Луспеник зазначив, що, розглядаючи відповідні спори, сьогодні суди застосовують постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». 

Пункт 4 цієї постанови дає визначення понять «гідність», «честь» і «ділова репутація». Доповідач пояснив, що законодавство не містить визначення цих понять і не повинно містити, оскільки вони тлумачаться розширено, різні науковці визначають їх по-різному. Водночас честь, гідність і репутація є об’єктами цивільного права, вони є особистими немайновими правами, кожне з яких має окреме самостійне значення як об’єкт судового захисту. Дмитро Луспеник сказав, що розробники постанови при формулюванні визначень використали найкращі напрацювання науковців із цього питання, практику Європейського суду з прав людини, і сьогодні критики щодо наведених у постанові роз’яснень немає.

Також він нагадав, що у 2019 році було розроблено зміни до процесуального законодавства (проєкт Закону України від 25 жовтня 2019 року № 2314), перша редакція яких містила норму про віднесення справ про захист гідності, честі та ділової репутації до категорії малозначних у силу  закону. Пленум ВС надав негативний висновок цій ініціативі, і законодавець сприйняв чітку позицію Верховного Суду, що такі апріорі конвенційні справи не можуть бути малозначними. 

Розповідаючи про судову практику, Дмитро Луспеник наголосив, що позивач має обрати належний, ефективний та правомірний спосіб захисту. При цьому Верховний Суд  акцентує саме на застосуванні ефективного способу захисту. «Позиція Суду: один спір – одна справа. Не потрібно створювати преюдиційні судові рішення, аби йти до суду за захистом свого порушеного права два чи три рази», – сказав Дмитро Луспеник.

Більш детально він розповів про спеціальні способи захисту у справах про захист гідності, честі та ділової репутації. Зокрема, доповідач зазначив, що, на жаль, такі способи захисту, як право на відповідь і право на власне тлумачення обставин справи, майже не застосовуються. Так само не має попиту такий спосіб захисту, як встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування в порядку окремого провадження (ч. 4 ст. 277 ЦК України). Непопулярність останнього способу захисту свідчить про те, що позивачі добре готуються до справи та їм удається встановити належних відповідачів.

Разом із тим 95 % справ цієї категорії – за вимогами про спростування недостовірної інформації. Дмитро Луспеник пояснив це тим, що такий спосіб захисту є більш ефективним, однак зазначив, що не завжди доречним, та навів приклади з практики.

До суду подаються позови з вимогою про вибачення, але вибачення не є способом судового захисту. Не можна захищати одне право, порушуючи інше право. Однак така умова може міститися в мировій угоді. Також не є способом захисту спростування суб'єктивної думки у брутальній формі. У цьому разі на відповідача може бути покладено обов’язок відшкодувати моральну шкоду. Не можна вимагати спростування недостовірної інформації, що міститься у процесуальних документах, яким надана чи має бути надана оцінка (вироках та інших судових рішеннях, постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз тощо).

Також доповідач звернув увагу, що недостовірна інформація спростовується незалежно від вини. Наприклад, якщо ЗМІ заявляє, що не винуватий, тому що тільки передрукував публікацію з іншого ресурсу, це не позбавляє його обов’язку спростувати опубліковану інформацію, якщо доведено, що вона недостовірна. У певних випадках ЗМІ звільняються саме від цивільно-правової відповідальності – відшкодування шкоди. 

Розповідаючи про способи спростування недостовірної інформації, Дмитро Луспеник навів висновок Касаційного цивільного суду у складі ВС у справі № 757/14418/20 від 14 липня 2021 року. Суд указав, що такого способу спростування інформації, як її видалення із сайту, законом не передбачено і по суті це є цензурою діяльності певної юридичної особи. Доповідач це проілюстрував на позові публічної особи. Проте у разі захисту права на приватне й сімейне життя – то при належному мотивуванні такий спосіб можна використовувати. Було наведено відповідні рішення ЄСПЛ. Також доповідач зазначив, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі «Інтернет» є автор матеріалу та, як правило, власник вебсайту, при цьому позивач повинен установити й зазначити в позовній заяві їхні особи.

Окремо Дмитро Луспеник розповів про дифамаційні спори та дифамаційний процес  (поширення відомостей, що не відповідають дійсності, які порочать честь, гідність та ділову репутацію потерпілого). У таких справах суд повинен знайти баланс між захистом права позивача, з одного боку, і правом на свободу слова і масової інформації, з другого. Дмитро Луспеник навів баланс-тест, який допомагає вирішенню відповідних спорів і який застосовується у практиці ЄСПЛ.

Крім того, доповідач приділив увагу питанням розмежування оціночних суджень і тверджень про факти, розповів про обмеження захисту інформації про публічних осіб, а також їх право на приватність, недоторканність приватного життя тощо.

У своїй презентації Дмитро Луспеник навів актуальну судову практику Верховного Суду за категоріями залежно від предмета спору, а також посилання на Огляд судової практики КЦС ВС у справах про захист гідності, честі та ділової репутації та Огляд практики ЄСПЛ у справах, які стосуються ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На завершення він відповів на питання слухачів, що стосувалися різних аспектів цієї тематики. Переважно це процедура доказування в цій категорії справ, визначення статусу публічної особи і публічного місця, способів спростування недостовірної інформації, юрисдикційності спорів тощо.  

Із презентацією можна ознайомитися тут.

Відео заходу можна переглянути за посиланням – https://youtu.be/xyDNQ8bah8k.

Джерело: Верховний Суд