Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області Верховним Судом залишено без змін

У грудні 2018 року позивачка звернулася до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області з позовом про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження.

Позовна заява мотивована тим, що з 22 листопада 2003 року по 17 лютого 2012 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі зі своїм чоловіком. Під час перебування в шлюбі у них народилося двоє дітей. Після розірвання шлюбу подружні відносини між ними не були припинені, вони продовжували проживати разом, виховували дітей та вели спільне господарство. Після розірвання шлюбу під час спільного проживання з колишнім чоловіком позивачка народила ще трьох дітей, у свідоцтві про народження яких батьком записаний колишній чоловік позивачки з її слів відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

21 січня 2018 року колишній чоловік позивачки помер, після його смерті відкрилась спадщина, право на яку мають діти померлого та його мати.

У зв’язку з тим, що факт родинних відносин між спадкодавцем та трьома його дітьми, що народилися після розірвання шлюбу, не підтверджується актовим записом про їх народження, позивачка просила встановити факт батьківства в судовому порядку та внести зміни в актовий запис про народження дітей, зазначивши батьком колишнього чоловіка.

Оскільки встановлення факту батьківства померлого зачіпає інтереси його спадкоємців, справа розглядалася в порядку позовного провадження.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, у задоволенні позову позивачці відмовлено.

Суди виходили з того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року Верховним Судом залишені без змін.

Верховний Суд у своїх висновках вказав, що для з’ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Позивачка не клопотала перед судом про проведення експертизи для встановлення спорідненості дітей з іншими особами, які перебували в кровному спорідненні з померлим, зокрема з його матір’ю (відповідачем у справі) або з двома старшими дітьми позивача, що народилися в період шлюбу, хоча за умови відсутності генетичного матеріалу померлого таке дослідження могло б допомогти встановити його спорідненість з дітьми позивача. При цьому, як було встановлено судом першої інстанції, мати покійного погоджувалася здати біологічний матеріал для ДНК-експертизи після смерті сина, однак позивачка  проведення такої експертизи не ініціювала. Матеріали справи не містять жодного експертного доказу народження трьох дітей від померлого.

Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно визначив характер спільних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову/