Об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя

У березні 2015 року ОСОБА 1 звернулась до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області з позовом до  ОСОБИ 2  про поділ недобудованого садового будинку, що є спільною сумісною власністю подружжя.

В судовому засіданні ОСОБА 1 уточнила свої позовні вимоги і просила визнати незавершений будівництвом садовий будинок об’єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати за ОСОБА 1 та ОСОБА 2  по ½ частині цієї нерухомості.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 10 лютого 2017 року позов задоволено частково. Визнано незавершений  будівництвом садовий будинок об’єктом права спільної сумісної власності подружжя – ОСОБИ 1 та ОСОБИ 2. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 травня 2017 року рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області  в частині визнання незавершеного будівництвом садового будинку об’єктом права сумісної власності подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 

Постановою Верховного Суду  у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду рішення апеляційного суду Київської області від 23 травня 2017 року скасовано, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2017 року залишено в силі.

В своїх мотивах Верховний Суд вказував, що об’єкт будівництва (об’єкт незавершеного будівництва) – це нерухома річ особливого характеру: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб’єктивних майнових, а також зобов’язальних прав, у випадках та в порядку, визначеному актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб’єктивних цивільних прав стосовно об’єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановленні законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на  новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно  до закону підлягає державній реєстрації, право  власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому  такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжя. Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розглядаючи спір, Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області виходив з того, що сторони , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, розпочали будівництво незавершеного будівництвом садового будинку, отже така нерухомість є спільним майном подружжя.

На підставі  належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд дійшов правильного висновку, що спірне майно набуте подружжям ОСОБА 1 і ОСАБА 2 під час шлюбу, тому наявні правові підстави для визнання незавершеного будівництвом садового будинку об’єктом права спільної сумісної

власності подружжя. Скасовуючи рішення місцевого суду,  апеляційний суд вказаного висновку не спростував.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм  процесуального права та на підставі повно, всебічно з’ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України  залишено в силі, а рішення апеляційного суду - скасовано.